Психологічна служба
ШАНОВНІ БАТЬКИ! ПОДОВЖУЄ РОБОТУ ТЕЛЕФОН ДОВІРИ
764-22-39 8.00-22.00 ТА 759-76-76 19.00-7.00
МЕМОРАНДУМ ДІТЕЙ СВОЇМ БАТЬКАМ
1. Не зламайте мене. Я абсолютно точно знаю, що я не повинен мати все те, чого я прошу. Я тільки перевіряю вас.
2. Не бійтеся бути рішучими зі мною. Мені це подобається, оскільки тоді я знаю, як далеко зайшов.
3. Не застосовуйте до мене силу. Це переконає мене, що силою можна вирішити все.
Я швидше відгукнуся, якщо мене просто поведуть за собою.
4. Не будьте непослідовними. Це заплутує мене, я можу відмовитися навіть від того, що добре знаю та вмію робити.
5. Не давайте зайвих обіцянок, якщо ви не можете їх виконати. Я можу втратити довіру до вас.
6. Ніколи не піддавайтеся на мої провокації, коли я кажу або роблю щось для того, щоб засмутити вас. Інакше я й надалі намагатимуся здобувати такі «перемоги».
7. Не дуже засмучуйтеся, коли я кажу «Я ненавиджу тебе». Я не маю на увазі саме це, але хочу, щоб ви почувалися себе винними за те, що зробили мені зле.
8. Ніколи не змушуйте мене почуватися себе маленьким. Я обов'язково зреагую і виставлятиму себе «великою цяцею».
9. Не акцентуйте уваги на мок «поганих звичках». Це тільки надихне мене продовжувати робити саме так.
10. Не робіть зауважень у присутності чужих людей. Я краще зрозумію вас, коли ви спокійно поговорите зі мною віч-на-віч.
11. Не обговорюйте мою поведінку, коли конфлікт у розпалі. З багатьох причин я не дуже добре вас зрозумію. Абсолютно правильно вимагати від мене нормальної поведінки, але давайте поговоримо про це пізніше.
12. Ніколи не робіть за мене те, що я можу зробити сам. Це примушує мене почуватися маленьким і я продовжуватиму використовувати вашу допомогу.
13. Не намагайтеся постійно повчати мене. Ви самі здивувалися б, якби дізналися, що я давно знаю, що добре, а що — погано.
14. Не будьте дуже вимогливими. Якщо ви будете поводитись так,
я буду змушений захищатися і не слухатиму вас.
15. Не змушуйте мене відчувати, що мої помилки є моїми гріхами.
Я маю навчитися помилятися, оскільки без цього нічого у житті не буває.
16. Не вимагайте від мене пояснень моєї поганої поведінки, оскільки я справді не знаю, чому вчинив саме так.
17. Не перевіряйте постійно мою чесність, оскільки я можу злякатись
і швидко навчуся брехати.
18. Не забувайте, що я часто експериментую і роблю це із задоволенням.
Так я вчусь, тому треба змиритися з цим.
19. Не захищайте мене від обставин, оскільки я вчуся лише на власному досвіді.
20. Не переймайтеся моїми «маленькими хворобами», оскільки я можу швидко, зрозуміти, що дуже приємно, коли тобі приділяють багато уваги.
21. Не відмахуйтеся від мене, коли я вас про щось запитую.
22. Не думайте, що, вибачившись переді мною, принизите власну гідність.
Чесне визнання своїх помилок викличе в мене дуже теплі почуття до вас.
23. Не дозволяйте собі показати, що ваші переживання щось більше, ніж мої. Від цього я ще більше злякаюся. Показуйте мені свою мужність.
24. Не забувайте, що я не можу існувати без підтримки та розуміння. Але я не повинен нагадувати вам про це, чи не так?
Правило "перших трьох хвилин", яке потрібно знати всім батькам
Психолог, психотерапевт Тетяна Гнедая
Музична пальчикова гра "Дощик"
Музична пальчикова гра "Ромашка"
Віршована гімнастика для пальчиків
(пальчикова гімнастика з додатковими завданнями)
Терапевтична казочка для любителів комп'ютерів та інших гаджетів
(профілактика комп'ютерної залежності)
"Толя і айпад"
Як впоратися з панікою
Підбірка для стабілізації емоційного стану (для дорослих)
Як впоратися з неконтрольованою дитиною
Є багато способів контролювати дитину, і ви як батьки, напевно, добре їх знаєте і використовуєте у відносинах із дитиною, зокрема, встановили для неї ті чи інші правила поведінки й наслідки за їх порушення.
Але іноді діти повністю виходять із-під контролю. Це засмучує батьків і, закономірно, вони починають непокоїтися. Якщо вам знайома така ситуація – не поринайте у відчай. У цій статті ми розглянемо поради про те, як упоратися з неконтрольованою дитиною.
Причини, через які дитина здатна вийти з-під контролю
Причин, через які дитина може стати неконтрольованою, досить багато. Ось деякі:
- - дитина потребує уваги, бо не почувається улюбленою й упевненою;
- - дитина відчуває фізичне нездужання або сильні негативні емоції;
- - дитина стикається зі складною ситуацією в школі (знущання однокласників, зміна вчителів, брак друзів у школі тощо);
- - дитина засмучена через ситуацію в родині (розлучення батьків, переїзд);
- - батьки не встановлюють для дитини жодних наслідків і покарань за її провини. Вона упевнена у своїй безкарності.
Як упоратися з неконтрольованою дитиною
Якщо дитина вийшла з-під контролю, батькам варто вжити ті чи інші заходи.
1. Установіть владу
Поза сумнівом, усі батьки хочуть бути друзями своїм дітям. Ніхто не бажає прискіпуватися до синів і доньок через дрібниці. Але насамперед вам слід підтримувати свій авторитет в очах дитини й піклуватися про її добробут. У дитини вже є друзі, але інших батьків, крім вас, вона не матиме. Тому будьте авторитетними людьми для неї. Дитина потребує цього чи не найбільше.
Що робити
- - ваша дитина може погано поводитися, оскільки не розуміє, що добре, а що погано. Навчіть її, як варто поводитися вдома й на вулиці, а як – ні;
- - заохочуйте дитину спілкуватися з вами. Ставте їй запитання, будьте уважні до того, що вона вам говорить. Батьки повинні знати, чим живе їхня дитина, щоб визначити, що її турбує. Це допоможе з’ясувати причину її поведінки. Можливо, вона страждає від розладів поведінки й потребує допомоги психолога; над нею знущаються в школі або ж вона просто хотіла б мати більше вашої уваги;
- - завжди будьте в курсі того, де знаходиться ваша дитина. Підлітки часто приховують від батьків, де і з ким перебувають. Це може бути ознакою певних проблем.
2. Визначте правила
Недостатньо сказати дитині: «Поводься добре». Її та ваші уявлення про гарну поведінку можуть не збігатися. Уточніть спільно з дитиною правила, усунувши в них усі двозначні формулювання. Наприклад, доцільно чітко сказати, яких дій ви очікуєте від дитини («Завжди застеляй ліжко вранці» або «Ніколи не бери із собою мобільний телефон за обідній стіл»). Установлюйте правила відповідно до віку дитини. Деякі правила прийнятні для дітей різного віку. Але якщо у вас двоє різновікових дітей (наприклад, дошкільник і підліток), імовірно, вам потрібно буде укласти для них різні правила.
Що робити
- - завжди майте поінформованість, де знаходиться ваша дитина. Підлітки часто приховують від батьків, де і з ким перебувають. Це може бути ознакою певних проблем.
- - установіть порядок у домі. Коли всі справи відбуваються відповідно до відомого дитині порядку, дитина почувається в безпеці. Знаючи, що й коли потрібно робити, вона краще контролює свою поведінку. Завдяки вашому авторитету й установленим правилам дитина знатиме, що погана поведінка є неприйнятною;
- - пояснюйте правила, щоб дитина зрозуміла їх важливість. Старша дитина б'є молодшу? Розкажіть старшій, як це вас турбує і чому така поведінка неприпустима.
3. Установіть наслідки
Правила без заохочень і покарань неефективні. Дитина повинна знати, що її погана поведінка не мине для неї безкарно.
Що робити
- - візьміть за правило заохочувати гарну поведінку дитини. Це допоможе їй зрозуміти, що гарна поведінка – це добре. Також дитина рідше виявлятиме погану поведінку, щоб привернути вашу увагу;
- - установіть покарання, здатне вплинути на поведінку дитини. Наприклад, на певний час доречно заборонити дитині дивитися телевізор або грати в комп'ютерні ігри;
- - помічайте позитивні прояви поведінки дитини. Якщо вона впадає в істерики, не зважайте на це, інакше ви мимоволі винагороджуватиме її погану поведінку своєю увагою.
4. Виконуйте обіцянки
Порожні погрози не допоможуть вам контролювати дитину. Встановивши для дитини наслідки за її поведінку, виконуйте їх. Якщо ви цього не зробите, дитина, імовірно, почне зловживати вашою добротою, використовуючи її у своїх інтересах.
Що робити
- - визначте для себе, які покарання ви зможете застосовувати до своєї дитини. Якщо ви не наважуєтеся позбавити дитину десерту – не погрожуйте їй цим. Ви ж не хочете, щоб дитина сприймала вас як батьків, котрі не тримають слова?
- - складіть список заохочень і покарань, які ви плануєте застосовувати. Завдяки цьому ви будете готові діяти в ситуації, яка потребуватиме демонстрації вашого авторитету. Ви маєте бути впевненими. Дитина відчує, що є межа, яку не варто перетинати. Коли ж вона випадково поведеться погано – ви знатимете, як діяти;
- - будьте послідовні, встановлюючи правила, заохочення й покарання.
5. Робіть висновки
Заохочення й покарання позбавлені сенсу, якщо дитина не робить із таких ситуацій жодних життєвих уроків. Якщо вона не розуміє, за що її покарали, то, імовірно, знову й знову повторюватиме подібні дії, навіть більш інтенсивно.
Що робити
- - якщо дитина погано поводиться, запропонуйте їй деякий час провести у своїй кімнаті. Дайте їй час самостійно зрозуміти, за що її покарано. Коли вона скаже, що зробила неправильно, оберіть для неї відповідне ситуації покарання;
- - коли дитина погано поводиться, обміркуйте ситуацію на самоті, щоб краще її зрозуміти. Можливо, ви самі якимось чином спровокували її неконтрольовану поведінку.
Немає конкретних правил, що гарантовано допоможуть вам контролювати дитину. Найліпший спосіб зарадити у важкій ситуації – це робити те, що найкраще підходить для вашої дитини. Методом спроб і помилок ви зможете випрацювати власні рекомендації, що найкраще пасуватимуть вашій родині.
(матеріали: https://childdevelop.com.ua/)
Механізм розвитку уяви та її особливості в період молодшого дошкільного віку
Розглянемо спочатку основні новоутворення у дітей 3-4 років. Особливо швидко відбувається розвиток мовлення. Як правило, дитина до 3 років майже засвоює рідну мову. Активний словник малят від 3 до 4 років зростає не щодня, а щогодини, приблизно до 100 нових слів за місяць. У цей період мовлення дитини відривається від конкретної ситуації, втрачає ситуативний характер. Значно збільшується обсяг уваги, дошкільник може діяти з двома-трьома предметами, вона стає більш стійкою, чим яскравіший предмет уваги, більш емоційно насичений, тим вона стійкіша. Головним видом пам’яті є образна. Дитина переважно виокремлює найяскравіші ознаки предметів, не зауважуючи на інші, важливіші, тому уявлення, що становлять основний зміст пам’яті дошкільника, часто епізодичні. Запам’ятовування і відтворення проходить швидко, але безсистемно. Проте дитина вже здатна розмірковувати про те, що вона знає з минулого досвіду. Оперування образами та уявленнями робить мислення дошкільника таким, що виходить за межі ситуації яка сприймається безпосередньо, а значить і значно розширює межі пізнання.
У період від 3 до 4 років у дитини виникає потреба у прийманні себе оточуючими, вона розуміє свою індивідуальність, виокремлює себе серед інших. Діти молодшого віку починають проявляти ініціативу та активний потяг до прояву самостійності в самообслуговуванні, побуту, інших видах діяльності. Починаючи з цього вікового періоду та впродовж всього дошкільного мають місце сприятливі умови для розвитку образного мислення, необхідно розвивати допитливість дітей, активне діалогове мовлення, насичати їх досвід у спілкуванні з дорослими та іншими дітьми, новими предметами, їх призначенням та властивостями, розширювати обізнаність у кольорах, формах, величинах, розвивати відтворюючу уяву (відтворення побаченого у переказах чи малюнках, аплікаціях).
Уява – особливий механізм, діяльність якого розкриває можливості самовираження, постійно живить джерело нових задумів і бажань їх реалізувати. Найпоширенішим є визначення уяви як форми творчої діяльності, що полягає в переробці у внутрішньому плані свідомості відображених раніше реальних зв’язків відношень об’єктів та явищ дійсності. Л.С. Виготський, визначаючи уяву, зазначав, що вона не повторює окремі враження наявного досвіду в таких самих співвідношеннях та формах, а будує з них різні нові сполуки. Живильним ґрунтом творчого процесу уяви є досконала пізнавальна сфера дитини, зокрема її операціональна складова, коли дитина аналізує предмети та явища, знає їх властивості, характерні ознаки, порівнює предмети між собою, може помітити нові функціональні можливості (так у дитячій грі звичайна коробка стає ліжком для немовляти; паличка – термометром, парасолька – мотоциклом або літаком).
У літературі висловлюються досить протилежні позиції щодо витоків уяви. Торренс вважає, що уява пробуджується після п’яти років, водночас інші автори вважають, що сплеск уяви припадає на 3,5 – 4,5 року. Ми часом і не помічаємо, коли малюк бавлячись з лялькою починає годувати її вже не реальною ложечкою, а простою паличкою, що була під рукою, або сівши задом наперед на стільчик «їде на машині». Саме в грі зароджуються і розвиваються основні новоутворення дитячої особистості. Гра – це найдавніша школа розвитку всього комплексу комунікативно-мовленнєвих здібностей, формування достатнього рівня компетентності для реалізації створених власною уявою задумів.
Уява формується та розвивається поступово, паралельно зі збагаченням реального досвіду дитини в пізнанні навколишнього життя. Особливістю уяви та гри молодших дошкільнят є те, що вони невідривні від предметів, які їх оточують. Наприклад: вийшов з води, помітив на березі різні камінці – починається будівництво; мама погодувала дітей обідом – донька починає готувати для ляльки частування з листочків, камінців, жолудів, тощо; на дорозі побачили дивну корягу – і летять на літаку. Слід пам’ятати що ігри молодших дошкільників проходять дуже динамічно, і тривають, як правило, 10-15 хвилин, тому необхідно робити їх яскравими, привабливими, емоційно забарвленими. Необхідно наголосити, що малювання, конструювання чи ліплення є менш продуктивними для розвитку уяви малюка ніж гра. У молодшому дошкільному віці така робота має лише репродуктивний характер. Ліплячи, щось конструюючи або малюючи діти лише відтворюють побачене або почуте, без будь-яких власних доповнень. Проте не слід одразу відмітати ці види діяльності – вони накопичують досвід дитини з розуміння форми, структури, властивостей матеріалів, з якими вони працюють, розвивають моторику руки, спонукають мовленнєву діяльність. Необхідно також пам’ятати і про ще одну особливість уяви молодшого дошкільника – вона ще дуже нестійка, зовсім не підпорядкована якійсь певній задачі або цілі (Це легко помітити: «Я намалюю танк!», за 2 хвилини «Це в мене така вежа», ще за хвилину «Такий корабель буде» і далі задум юного художника може змінитися ще кілька разів). На останньому прикладі ми можемо бачити, що уява дитини дещо відрізняється від уяви дорослого, ви би змогла почавши малювати танк, побачити в своєму малюнку вежу та корабель?
У грі з молодшими дітьми дорослий має відігравати керівну роль, але не повністю брати на себе хід всієї гри, а скеровувати дитину до прояву ініціативи у використанні предметів, що могли б замінити реальні, розвиваючи здатність малят бачити багатофункціональність предметів, що їх оточують.
Найбільші можливості для розвитку уяви дає творча сюжетно-рольова гра. В умовах гри дитина моделює реальність (уявна ситуація, роль дорослого, предмети-замісники, символічний характер дій та їх результатів), відтворює зміст, апробує різні схеми виконання або будує власний сюжет. Одним із головних завдань дорослого у розвитку уяви дитини є урізноманітнити ігрову діяльність свого маляти, щоб не вийшло так, що ваша дитина впадаю у застій, коли вона день за днем лише їздить на машині чи граю в ту ж саму «сім’ю». Ці ігри можна розширяти, вигадуючи подорожі для «сім’ї» чи нових персонажів, створюючи пригоди в інших чарівних країнах для водія машини, підкидаючи моральні проблеми під час гри (водій побачив пораненого пташеня, що йому зробити, полікувати його чи проїхати мимо? А чим лікувати? А що може замінити ліки? Відпустити птаха потім на волю, чи забрати із собою? А може він покатається із водієм і полетить додому, а потім буде навіщати нового друга?).
Як же ми можемо управляти творчою уявою? Під час сюжетно-рольової гри, коли ви тільки починаєте створювати сюжет віддавайте ініціативу у створенні оточуючих вас «предметів» дитині, задавайте їй скеровуючи питання: «Яка лікарня в нас буде, велика чи маленька? Якого кольору стіни? А чи будуть там вікна? А кого ми будемо лікувати? Що ще може бути в нашій лікарні?» та починайте шукати предмети-замінники. Ви лише пригадайте, з яким інтересом ви будували халабуди з ковдр, стільців та подушок, для вас це був окремий світ, зі своїми правилами. Чим краще дитина буде грати, тим краще вона буде підготовлена до школи. Лише пригадайте, що при сюжетно-рольовій грі дитина має утримувати в пам’яті водночас особливості героїв, оточення, сюжетну лінію, тому спочатку не насідайте на неї з уточнюючими питаннями, і пам’ятайте, що гра дитини має бути добровільною, коли вона може вступити і вийти з неї у будь-який момент.
Література:
1. Ірина Карабаєва, Світлана Ладивір. Уява Народжується в грі// «Дошкільне виховання», 2007, №10, с 4-7.
2. Олена Окерешко. Психічні особливості дітей дошкільного віку//Психолог дошкілля, 2011, №2(19), с 14-21.
Не примушуйте дошкільнят навчатися на карантині!
Що менші діти, то більше уваги дорослих вони потребують — у цьому найбільший челендж карантину.
Мотивація дошкільнят — суцільно ігрова: вони спілкуються зі своїми однолітками через рольові ігри.
Зараз багато батьків трохи розгублені з дошкільнятами вдома і часто не знають, як і куди рухатися впродовж дня. Тому пропонуємо своєрідну «дорожню карту» дня — чек-ліст, у якому перелічуємо вправи чи активності, які можна робити вдома з дитиною. Батьки можуть рухатися за нею, якщо хочуть, або обрати свій шлях. У цей орієнтовний план дня ми намагаємося вкласти основні види діяльності: розвиток мовлення, математичних здібностей, робота з дрібною моторикою, фізичні вправи. Порада батькам: заспокойтесь і не перетворюйте карантин на виконання плану академічних досягнень.
Обмежте час вашої дитини з гаджетами, телевізором і будь-якими екранами, а перейдіть на «ручний режим» навчання. Ось 10 найпростіших ідей, доступних кожній родині.
Робіть удома найпростіші експерименти
Можете обрати тему тижня і щодня робити простий експеримент. Наприклад, тема «Вода». Зробіть із дитиною припущення, чи потоне той чи той предмет у мисці з водою, чи буде плавати ця іграшка у воді? А тоді на практиці дайте дитині перевірити свою гіпотезу. Кухня — чудове місце для експериментів: давайте дітям місити, щось перекладати і насипати. Пам’ятайте, що діти завжди дуже прагнуть бути потрібними рідним і робити щось корисне для всіх. Тому їх вкрай важливо долучати до приготування їжі: попросіть дитину порвати листя салату, намастити хліб маслом тощо. Розвивайте різні досвіди дитини: зав’яжіть їй очі і пропонуйте вгадати за запахом чи на дотик, який це фрукт, овоч чи продукт.
Читайте картинками
Багато батьків недооцінюють корисність такого «читання», бо це виглядає як гортання книжки. Сенс заняття в тому, що дитина дивиться на ілюстрації в книзі і розповідає свою версію історії чи сюжету, уявляє, що могло статися, про що розмовляють герої. А потім батьки читають і разом порівнюють історію дитини й історію автора. Не зосереджуйтесь на вгадав/не вгадав, а порівнюйте й обговорюйте, чому дитина так вигадала, а автор інакше. Час із книгою дуже важливий, а ще краще, якщо дитина бачить, що батьки читають свої дорослі книжки, а вона може «почитати» свою.
Давайте дитині слухати аудіоісторії
Аудіоканал у дошкільнят розвинений найменше, тому батьки можуть давати дитині слухати аудіоказки. Це мають бути невеличкі оповідання на кілька хвилин. Якщо діти вже вміють читати, можуть стежити в книжці за текстом. Менші можуть слухати і повторювати за диктором фрази чи слова.
Після екранного часу треба повернути дитину в її тіло
Щоразу як дитина занурилася в онлайн-діяльність, в екранний час, її звідти треба «повернути в тіло». Для цього є веселі вправи, наприклад обім’яти дитину по контуру тіла. Світлана Ройз радить вправу «вибити пил з подушки» — поплескати тіло дитини, наче це подушка, яку треба почистити. Можна разом поприсідати і пострибати.
Прогулюйтесь у квартирі
Діти мають гуляти на свіжому повітрі. Але під час карантину багато дитячих майданчиків і парків зачинені для відвідувачів. Дуже складно сім’ям з дітьми, які мешкають не в приватних будинках. Якщо є можливість відвезти дитину до бабусі в село — це чудовий варіант, адже там розвиток дитини відбуватиметься відповідно до її потреб і можливостей, та ще й на свіжому повітрі. Якщо бабусі в селі немає, єдиний вихід — влаштувати «прогулянку» у квартирі: відчинити всі вікна і балконні двері, одягнути теплішу кофтинку і шкарпетки і влаштувати біг з перешкодами, гру в хованки або ліплення з піску.
Створіть удома «смугу перешкод»
Діти мають рухатися, і то багато. Оберіть найдовший можливий маршрут у квартирі, розставте на ньому перешкоди — стільці, подушки, якісь великі іграшки, на підлозі скотчем наклейте стрілочки, куди треба рухатися і що робити: оббігти предмет, підлізти під столом, перестрибнути подушку, закинути м’яча в кошик тощо. Такий домашній атракціон дасть дитині можливість задіяти крупну моторику, усі м’язи тіла, та ще й розвиватиме навички орієнтування в просторі — за стрілками дитина має зрозуміти, що потрібно зробити.
Влаштовуйте домашні загартовування
Наберіть у кілька мисок воду різної температури — теплу і трохи холоднішу, насипте на дно ґудзики, камінці, горіхи і дозвольте дітям загартовуватися і масажувати ніжки. Те саме можна робити без води: насипати в коробку горох або іншу крупу і дати дитині досхочу там тупцяти.
Дайте дитині лазити по поверхнях і різати ножицями щодня
Якщо обирати між корисною e-learning комп’ютерною грою і випіканням печива із мамою, то дитині значно корисніше буде пекти печиво. Дослідження доводять, що програми на розвиток пам’яті, уваги, логіки справді працюють, але вони розвивають навички роботи саме в цій програмі. І ці вміння не переносяться на інші ситуації із життя.
Створіть для дитини ігровий простір удома
Значно ефективніше замість роздруківок узяти коробку від взуття, намалювати маркером хвильки або якісь фігурки, зверху насипати манку і показати дитині, що по крупі можна малювати пальчиком і повторювати малюнки.
Карантин — це вдалий час переглянути методи взаємодії і зрозуміти, що важливе, а що — просто зайвий шум. І знайти дієвіші способи включення дітей. Саме тому батькам дошкільнят важливо забезпечити для них ігровий простір вдома: можливість рольових ігор, перевдягання, пальчиковий театр, різні види конструкторів.
Як перевірити, чи готова дитина та батьки до школи
Для того, щоб людина була гармонійною, щасливою, вона повинна бути в злагоді зі своїм “Я”. Так є, коли ми, виконуючи ту чи іншу роль, задоволені нею. Наприклад, якщо дитина йде до школи і не хоче там навчатися, чи буде вона задоволена роллю учня? Звісно, ні. І що відчуватиме така дитина? Що означатиме для неї така роль? Тривогу!
Основні запитання, що ставлять фахівці, котрі працюють з дітками, які готуються йти до школи, такі: “Чи хочеш ти йти до школи?”, “Чому ти хочеш йти до школи?”. І якщо діти відповідають: “Так, бо тато з мамою кажуть, що там буде добре….”, “Бо не хочу ходити в дитячий садок, тому що там треба спати”, – це означає, що дитина насправді не дуже добре ідентифікує себе з роллю школяра. Навіть не дуже хоче її “приміряти”.
Тому батькам потрібно працювати з ідентифікацією (присвоєнням) нової ролі. Тобто, що означає бути школярем – що це не лише вміння читати і писати, але й нова соціальна роль: прокидатися вранці й збиратися в школу, класти до сумки шкільне приладдя, бути уважним на уроці, спілкуватися з вчителем, виконувати домашні завдання, чергувати в класі (якщо таке є в школі) тощо. Нехай батьки згадають свої шкільні роки, свій перший клас і поділяться досвідом – це дуже допомагає.
Разом з дослідженням мотиваційної готовності дитини до школи зараз також проводять тестування, яке показує рівень розвитку інтелекту дитини, пізнавальних процесів, моторику руки, загальну обізнаність (чи знає дитина, скільки їй років, як її звати, як звати тата й маму, чи рахує до 10 і в зворотному порядку, чи знає тварин, птахів, що таке парта, визначити час на годиннику, знає дні тижня, чи може назвати професії, в тому числі батьків, ким хоче стати тощо)…
Які навички показують готовність дитини до школи
Тепер – про навички, які також показують рівень готовності дитини до нової соціальної ролі. Є хороший вірш польського автора Данута Вавілова “Швидко”: “Швидко встань і одягнися! Швидко снідай, не барися! Швидко руки мий і шию! Швидко, бо сама помию! Швидко, тато нас чекає! Швидко, наш трамвай тікає! Швидко забігай до класу! Швидко, бо немає часу! І весь час немає часу… А я хочу САМОСТІЙНО по калюжі йти спокійно, їсти бублик півгодини і дивитись на машини, і на дощик, і на хмарку, на кота і на канарку. Довго хлюпатись у ванні, бумкати на барабані, пасочки ліпити з глини, і не бігти щохвилини. Зрозумійте, це – важливо: хочу жити НЕ-КВАП-ЛИ-ВО!“
Батьки хочуть, щоб дитина відповідала їхнім стандартам. А діти бувають різні: хтось флегматичного темпераменту, хтось – холеричного. Хтось – “посередині”. І коли діти не встигають за батьками, часто ті виконують дитячі обов’язки за них (“швидко руки мий і шию! Швидко, бо сама помию”). Так краще, так зручніше. Так швидше. Та є запитання – для кого? І воно, звісно, риторичне.
Однією з ключових ознак готовності дитини до школи є розвиток навичок самообслуговування: самому умитися, почистити зуби, одягтися, взутися, прибрати іграшки, скласти свої речі, помити тарілку після себе, набрати води з крану. Деякі діти у 6 років вміють також застеляти та розстеляти ліжко.
Якщо дитина прагне до самостійності, це свідчить про те, що вона готова до автономії, бути певний час без батьківської опіки. Така дитина не почуватиметься в класі безпорадною і не проситиметься додому раніше відведеного часу. Хоча, звісно, якщо дитина не вміє застібнути ґудзика чи зав’язати шнурки, це – не привід не йти до школи. Цьому можна навчитися.
Ще одним важливим критерієм готовності дитини до школи є її готовність дотримуватись певних меж, обмежень. Якщо вона добре жила з межами в дитсадку, у школі їй буде легше. Межі – це безпека дитини. На червоне світло не можна йти не тому, що так хоче мама, а тому що це небезпечно. Водночас, це певне обмеження її волі, свободи, діяльності, і дитина, яка вміє їх витримувати в сім’ї, підкорятиметься їм і в школі. Дотримування меж – це як дотримування правил дорожнього руху: якщо їх порушувати, будуть санкції, штрафи. Такі дії зменшують тривогу в дитини, адже вона вчиться розуміти наслідки своїх вчинків.
Головне – щоб ці межі не були дуже вузькими або дуже широкими і відповідали віку дитини. З дотриманням меж відбувається формування відповідальності за свої вчинки і слова. Дитина в цьому віці здатна в певних випадках оцінити себе, що вона робить добре, а що – ні. І це є теж критерієм готовності до школи.
Бажано, щоб вчитель і батьки однаково розуміли межі. Трапляється, що вчитель каже одне, а батьки – інше: “Ти вчителя не слухай, слухай нас”. Тоді дитина наче розщеплюється, бо з’являються дві правди, і їй дуже важко з цим впоратись. Тому батькам бажано активно контактувати з вчителями, бути учасниками навчального процесу не лише, коли треба на щось здати гроші. Бо в такому випадку це – пасивна роль.
Якщо дитина не вміє знайомитися, гратися і вливатися в новий колективи, варто ще до школи допомогти їй з цим. Майбутній першокласник має вміти просити про допомогу і розповісти про свої потреби. У перші дні навчання для декого це може бути важко, але коли проходить адаптаційний період, діти можуть говорити, що їм потрібно, пояснити поведінку.
Також важливе вміння – слухати і не перебивати. Наприклад, якщо дитина здатна мінімум 20 хвилин захоплено дивитися та слухати виставу, розповідь, виступ – вона готова до сприйняття інформації на уроках. Якщо ж ні, то просто знудиться в школі. Але тут також грає роль майстерність вчителя подати матеріал і зацікавити учня.
Чи готові до школи батьки
Запитання для батьків: чи готові психологічно вони до того, що їхня дитина (не рідко єдина!) йде до школи? Чи готові вони до зміни її соціального статусу? Трапляється, що ні, бо є страх. Страх, що дитина погано вчитиметься, її ображатимуть, або ж вона ображатиме інших, не витримає шкільного навантаження тощо. Або є друга дитина, яка ще ходить у садок і піде в школу через рік – тоді можна одночасно відводити в школу обох. Тут потрібно обирати, що важливіше. І кожен вибір має ціну. Важливо, щоб дитина не постраждала від цього вибору і могла реалізувати своє право на навчання – у випадку, якщо вона цього хоче.
Критеріями психологічної готовності батьків до школи можуть бути:
- готовність своєчасно розстатися з дитиною;
- відкритість до своїх почуттів та, за потреби, готовність звертатися по допомогу;
- готовність співпрацювати з вчителями, адміністрацією школи, іншими батьками на користь дитини й брати на себе відповідальність за всі наслідки цієї співпраці;
- готовність вирішувати труднощі, конфліктні ситуації не так, щоб “моє було зверху”, а через співпрацю, домовленість”;
- відчуття та віра в те, що дитина впорається з новою роллю, готовність підтримати її, коли їй страшно і важко.
Як полегшити дитині адаптацію до школи
- Розповісти про свій позитивний досвід школярства, показати перші шкільні фотографії.
- Не боятися називати емоції та хвилювання: свої і дитини.
- Сприяти формуванню довірливим стосункам з вчителем.
Варто розповісти дитині, що навчання корисне: розкажіть, наприклад, як вивчали на географії країни, які потім побачили під час туристичних подорожей, як навчилися розмовляти іноземною мовою, і як це допомогло спілкуватися, як опанували цікаві спортивні ігри тощо. У школі обов’язково з’являться нові друзі, з якими весело проводити час.
Водночас, не варто не казати дитині про можливі труднощі, бо тоді школа виглядатиме ідеальним місцем. Пообіцяйте дитині свою підтримку, якщо виникатимуть проблеми.
Нову роль засвоїти нелегко, бо це щось невідоме, а невідоме викликає напругу, насторожує. Тому краще новою роллю не лякати (“от підеш до школи, і буде тобі лихо: вчитимешся з ранку до ночі, там тебе сваритимуть…”), а знайти в ній щось цікаве, те, що сподобається дитині, викличе в неї інтерес. Якщо дитина дуже переймається, що не впорається з новою роллю, варто сказати їй, що хвилюватися – це нормально.
Матеріали:https://nus.org.ua/
Розумова готовність дитини до школи
У загальному рівні розумового розвитку дитини, володінні вміннями і навичками, необхідними для вивчення передбачених освітніми програмами предметів, виявляється інтелектуальна готовність до навчання у школі. При оцінюванні розумової готовності дитини до школи враховують її загальну обізнаність з навколишнім світом, світогляд; рівень розвитку пізнавальної діяльності і пізнавальних процесів; наявність передумов для формування навчальних умінь і навчальної діяльності загалом.
Знання про навколишній світ, світоглядні уявлення дитини виявляються у тому, що вона знає про себе і своє найближче оточення: сім'ю, свою вулицю, село, місто, людей, їхню працю, звичаї, свята, явища природи. Важливим показником розумового розвитку дитини є системність знань і уявлень.
Рівень обізнаності, світоглядні уявлення дошкільника найкраще з'ясувати в умовах бесіди. У ній, як правило, використовують запитання про домашню адресу, ім'я та прізвище дитини; як звуть тата, маму, бабусю, дідуся, де і ким вони працюють; які, крім рідного, вона знає міста, в якій країні живе; як називаються дні тижня, пори року, місяці, яких диких і свійських тварин вона може назвати; звідки береться зерно, борошно, з чого печуть хліб, шиють одяг, виготовляють меблі; які в неї улюблені казки, книжки, ігри тощо. Одні діти на ці питання відповідають цікаво і змістовно, інші навіть не знають домашньої адреси, назви рідного міста.
За відповідями дошкільників можна зробити висновки про розумову готовність, розумові можливості, індивідуальний і груповий рівень обізнаності, роль батьків у формуванні загального розвитку і спрямованості дитини, над чим необхідно працювати педагогам. Результати діагностичної бесіди свідчать і про кругозір, орієнтацію дітей у навколишньому світі. Найчастіше вони дають підстави для таких висновків:
1) у дитини чіткі, змістовні уявлення, вона вільно і правильно їх висловлює;
2) дитина має деякі уявлення, але висловлює їх досить бідно;
3) у дитини збіднений запас уявлень (фрагментарні, незв'язані), їй важко висловлюватись.
Рівень розвитку пізнавальної діяльності можна визначити і за допомогою системи індивідуальних завдань. Для з'ясування розвитку сприймання, спостережливості використовують набори предметів, що різняться за довжиною (смужки), висотою (брусочки), шириною (стрічки), кольором; плани і схеми для конструювання (завдання на правильне розташування меблів у кімнаті, складання картини з частинок, знаходження виходу в лабіринті) та ін.
Про розвиток зв'язного мовлення дітей можна зробити обґрунтований висновок на підставі аналізу їхніх відповідей під час бесіди або переказу казки, оповідання (перед тим їх слід виразно, спокійно прочитати дитині). Коли дитина розповідає вірш, казку, важливо звернути увагу і на інтонаційну виразність, образність її мовлення. Для діагностування схильності до мовної творчості малюка пропонують придумати оповідання, казку за певною темою (назвою); закінчити розпочате оповідання; придумати початок ситуації; скласти загадку про певний предмет тощо. У розмові з дитиною на підставі виконання нею спеціальних вправ виявляють і якість вимовляння нею звуків, розвиненість навичок для оволодіння рідною мовою, читанням, письмом.
В адресованих вихователям дошкільних закладів виданнях є завдання, якими можна скористатися для з'ясування рівня розвитку пам'яті, мислення, уяви.
Про наявність психологічних передумов, що сприяють формуванню у школі навчальних умінь і навчальної діяльності, свідчать результати сприймання дитиною висловлених дорослими завдань, інструкцій, правил, здатність діяти відповідно до їхніх вимог.
Психологічною передумовою успішного засвоєння початкового курсу математики є адекватне вимогам школи володіння дитиною математичними уявленнями. Для його з'ясування використовують завдання, які дають змогу виявити, чи вміє дитина рахувати, до яких меж і наскільки усвідомлено вона це робить, чи орієнтується у натуральному ряді чисел (знає місце кожного числа, його склад, утворення), чи володіє прямою, зворотною, порядковою лічбою, чи вміє додавати й віднімати по одному і по два, розв'язувати і самостійно складати задачі. За результатами виконання цих завдань, як правило, дітей розподіляють на такі групи:
- Діти, у яких є первинні математичні навички, які правильно виконують завдання і можуть їх аргументувати, пояснити;
- діти, які правильно виконують завдання, але не можуть пояснити хід їх виконання;
- діти, які не вміють виконувати завдання.
Отже, розумова готовність до школи охоплює систему показників, за якими можна зробити достатньо об'єктивні висновки про інтелектуальний розвиток дитини. Такі висновки можуть бути надто різноманітними в деталях, як і самі діти. Одні з них мають багатий кругозір, активні, уважні, вдумливі, але не вміють читати; інші досить добре читають, не виявляючи при цьому достатньої інтелектуальної активності тощо. На основі цих відомостей вибудовують індивідуалізовану, особистісно-орієнтовану освітньо-виховну роботу з першокласниками.
Соціально-психологічна готовність дитини до школи
Соціальна готовність до школи передбачає і належну сформованість у дитини вміння вибудовувати свої взаємини з педагогом та однолітками. Вихователь, який систематично спостерігає за поведінкою дітей у групі дошкільного закладу, знає, хто з них уміє спокійно і по-діловому звернутися до дорослого із запитанням, попросити в товариша допомоги або запропонувати свою, узгодити власні інтереси з інтересами однолітків у грі чи іншому виді діяльності; хто обирає в іграх лише найпривабливіші ролі шляхом умовляння, примусу чи конфліктуючи, а хто задовольняється будь-якою роллю, не вміє відстоювати себе і свої інтереси; хто взагалі не готовий брати участі у спільній діяльності через боязкість або комунікативну пасивність.
Наприкінці дошкільного періоду у дітей переважає позаситуативно-особистісна форма спілкування. У зв'язку з цим вони засвоюють особливу позицію стосовно дорослого - позицію учня, яка створює сприятливі умови для навчання у школі, сприймання великої кількості нової інформації, налаштовує на виконання всіх навчальних завдань. У процесі особистісного спілкування діти набувають цінної для навчання у школі здатності сприймати й осмислювати позаситуативну інформацію, відбирати і відпрацьовувати її для обговорення з іншими людьми.
У своєму індивідуальному житті діти, як і дорослі, переживають багато складних проблем, які їм важко, а іноді й неможливо розв'язати. Це змушує їх хвилюватися, страждати, долати труднощі, радіти від досягнутих результатів. Непросто розгортаються їх взаємини з ровесниками і дорослими. Те, що сторонній людині може видатися дрібницею (причини бійки, плачу, радощів), для дитини на цей час є смислом життя. Якщо педагог не помічає емоційно-смислових особливостей життя дітей, він може припуститися значних помилок у роботі з ними.
Не всі старші дошкільники займають однакове становище у групі. Серед них є такі, які почувають себе вільно: вони активні, ініціативні, веселі, охоче допомагають іншим, діляться з ними тим, чим можуть, їх люблять ровесники, біля них згуртовуються. Немало є і байдужих, пасивних, агресивних, боязких дітей. Часто бувають у групах і діти, яких не люблять. Причиною цього можуть бути їх зовнішній вигляд (невмите обличчя, брудні руки і ніс, недбалий одяг), особливості поведінки і дій (недостатня кмітливість, вайлуватість, повільність, вередування, плаксивість, забіякуватість), риси характеру (відлюдькуватість, дратівливість) тощо.
У старшому дошкільному віці серед дітей виявляються лідери, які ведуть за собою групу, користуються найбільшою популярністю, любов'ю, уміють домовлятися з ровесниками, враховувати їхні бажання, залагоджувати непорозуміння, дружити, допомагати (істинний лідер). Лідером може стати й агресивна, фізично сильніша за інших дитина, яка прагне командувати, розпоряджатися, а в разі чиєїсь непокори може вдатися до фізичних розправ (агресивний лідер). Лідерство в дошкільному віці зовсім не гарантує, що ця риса збережеться і в подальшому шкільному житті. Однак наявність у дитини ознак істинного лідера є передумовою, що ця якість розвиватиметься і в школі.
Отже, психологічна готовність до шкільного навчання охоплює різноманітні аспекти здібностей, умінь і навичок дитини. Вона є підставою для уявлень про рівень загального розвитку майбутнього школяра, психологічні якості, які зумовлюватимуть його успішність на початку навчання. Усі ці якості взаємопов'язані, між ними функціонує причинний зв'язок, у кожної дитини вони проявляються індивідуально.
Емоційно-вольова готовність дитини до школи
Школа і навчання вимагають від дитини розуміння, усвідомлення необхідності дотримання певних правил на уроці, під час виконання навчальних завдань у школі і вдома, у роздягальні, їдальні, спортивному залі, а також у свій вільний час - на вулиці, у театрі, парку тощо. У зв'язку з цим надзвичайно важливою є готовність емоційно-вольової сфери дитини, яка зумовлює вміння регулювати свою поведінку у складних ситуаціях, мобілізуватися у стані втоми, завершувати справу до кінця.
Основними показниками емоційно-вольової готовності є певний ступінь сформованості довільних психічних процесів (цілеспрямованого сприймання, запам'ятовування, уваги), уміння долати посильні труднощі, навички самостійності, організованості, швидкий темп роботи, що вимагає зібраності, зосередженості (на противагу імпульсивності, схильності відволікатись), опанування основними правилами поведінки у навчальних та інших ситуаціях, уміння правильно реагувати на оцінку виконаного завдання, оцінювати свою роботу.
Дитина з високим рівнем емоційно-вольової готовності до школи адекватно сприймає завдання, співвідносить їх за ступенем складності. Через необхідність долати труднощі вона не втрачає рівноваги: звертається за допомогою до дорослих або намагається справитися самотужки, переносить невдачі (не розгублюється, не плаче), шукає способи вдосконалення своєї роботи чи поведінки. Тобто виявляє необхідний для школи рівень самостійності.
Навіть важку роботу, яка потребує значного напруження, дошкільники виконують легше, якщо її процес і результат захоплює, викликає позитивні переживання. Переживання позитивних емоцій, пов'язаних з роботою, радість від пізнання нового, задоволення від виконання завдання, приємне передчуття високої оцінки створюють сприятливий фон у навчальній діяльності. Позбавлена радощів посилена розумова робота може стати для дитини нудною, небажаною, важкою.
Немало подій навчальної діяльності породжують не лише позитивні, а й негативні переживання (помилки, невдачі, низькі оцінки). У таких випадках діти відчувають невдоволення, розчарування. В одних вони швидко минають, інші довго ходять засмученими; одні плачуть, інші - вперто відмовляються від подальшої роботи. Можливі надто сильні негативні емоції або байдужість до результатів своєї праці, навчання. Педагоги покликані допомогти дитині не піддаватися своїм почуттям, оволодіти ними, керувати своїми емоціями, стримувати занадто бурхливі зовнішні їх прояви. Дітям старшого дошкільного віку це дається нелегко, оскільки емоційна збудливість - їх вікова особливість.
Характерною ознакою цього періоду є здатність діяти за моральними мотивами, а також відмовитися за необхідності від того, що особливо приваблює.
Для вольової регуляції поведінки дошкільників притаманна єдність мотиваційної й операційної сторін, що виявляється у ставленні до труднощів і типових способів їх подолання. Тому першочергове значення у формуванні волі має виховання мотивів досягнення мети, попри різноманітні перешкоди. Завдяки цьому вона набуває здатності самостійно, за незначної допомоги дорослих долати труднощі, які обов'язково виникають у школі.
Рівень емоційно-вольової, мотиваційної готовності до школи залежить також від умов дошкільного закладу й особливо сім'ї. Діти, які виростали у доброзичливих умовах, відчували підтримку дорослих у їх прагненні до самостійності, намаганні творчо діяти, як правило, готові до школи. їх активність доповнюється, підсилюється самостійністю, впевненістю, відчуттям своєї здатності впоратися зі складним завданням. Невдачі можуть іноді викликати у них сльози, однак діти швидко забувають прикрощі, що трапились під час занять, ігор, і виправляють допущені помилки. Значно гірше почувають себе у таких ситуаціях ті дошкільники, яким удома бракувало тепла, турботи, які не відчували поваги до себе, власної захищеності. Вони боязкі, пасивні, безпомічні, з низькими самооцінкою і рівнем домагань. У них мало друзів, скутість заважає їм виявляти ініціативу. Найсуттєвішими причинами таких якостей є негативна ситуація у сім'ї, намагання батьків ізолювати дитину від ровесників, обмежити її самостійність, нав'язливі повчання і моралізування, образи, приниження, висміювання, фізичні покарання за помилки і невдачі, загострення уваги на її слабкості і неповноцінності.
Мотиваційна готовність дитини до школи
Наприкінці дошкільного періоду дитина починає усвідомлювати своє становище як таке, що не відповідає її можливостям, її вже не задовольняють доступні у грі засоби, що наближають до життя дорослих. Психологічно дитина переростає гру, хоч ще довго вона не втрачає для неї своєї цінності. Одночасно у дошкільника з'являється бажання стати учнем, навчатися, а становище школяра здається певним щаблем до дорослості. Вона починає усвідомлювати навчання як відповідальну справу, до якої всі ставляться з повагою, як засіб досягнення нового становища, подолання меж дитинства. Навчання приваблює дитину своєю значущістю не лише для неї, а й для оточуючих. Навіть любов до свого дошкільного закладу, ровесників і вихователів не відмежовує старших дошкільників від прагнення перейти до школи. Дітей цікавлять і деякі зовнішні аспекти шкільного життя, виконання учнівських обов'язків, учнівське приладдя.
Прагнення ввійти у світ дорослих у новому статусі не єдина причина для позитивної налаштованості на майбутнє навчання. Не менш важливу роль відіграє і пізнавальна активність, яка наприкінці дошкільного віку досягає високого рівня розвитку. Для задоволення пізнавальних інтересів дитини вже недостатніми виявляються типові для дошкільника види діяльності. Нею керує потреба спеціального навчання, бажання пізнати невідоме, розібратися у складному, опанувати нові уміння. Як свідчать практика і спеціальні дослідження, найбільших труднощів у початковій школі зазнають діти, в яких не розвинена пізнавальна спрямованість, не сформована звичка думати, розв'язувати завдання, шукати нове, а зовсім не ті, кому бракує знань.
Чому стилі виховання батьків відрізняються?
Стосунки між батьками й дитиною мають вагомий вплив на розвиток дітей. Правильний підхід до виховання здатний позитивно впливати на дитячу самооцінку, успішність у школі, розвиток пізнавальних навичок і поведінку.
Наскільки це важливо?
Батьки відрізняються тим, як вони реагують на сигнали дітей і контролюють свою поведінку. Якісне виховання, для якого характерне м'яке ставлення до дитини, розвиток її пізнавальних навичок і помірний контроль, забезпечує дитині безпеку і умови для розвитку. Дійсно, багато навичок, які діти набувають в ранньому віці, залежать від якості їх взаємодії з батьками.
Наприклад, батьки відіграють важливу роль у розвитку мовних навичок, здатності вирішувати проблеми, а також соціально-емоційних навичок (наприклад, емоційної регуляції, реакції на стрес і самооцінки).
Крім того, батьки впливають на формування позитивних моделей поведінки і корекцію негативних. Якість виховання, яке дитина отримує в перші роки життя, впливає на три ключові чинники, що визначають їх успішність у школі. Йдеться про когнітивний потенціал дитини, розвиток соціальних навичок і моделі поведінки.
Навички виховання можуть формуватися з досвідом або передаватися з покоління в покоління. Тому батькам важливо постійно докладати зусиль для того, щоб розвивати свої навички виховання.
Чому стилі виховання батьків відрізняються між собою?
Підхід до виховання, який обирають батьки, залежить від зовнішніх і внутрішніх факторів. До них відносяться:
- характеристики дітей;
- характеристики батьків;
- широкий соціальний і культурний контекст, у якому живе сім'я.
Характеристики дітей і батьків
Чуйність батьків у процесі виховання зазвичай призводить до формування позитивних емоцій у дітей. І навпаки, дефіцит підтримки батьків призводить до того, що діти стають дратівливими або агресивними. Зокрема, непослідовність батьків у діях, їх жорсткість і дратівливість, відсутність контролю і недостатня взаємодія з дитиною призводять до виникнення проблем в її поведінці.
Однак важливо також розуміти, що батьки по-різному реагують на поведінку і темперамент дитини. На манеру їх виховання впливає те, як вони інтерпретують поведінку своєї дитини, які очікування мають з приводу її здібностей. Також багато у вихованні залежить від особливостей психіки самих батьків.
Батьки, які здатні зрозуміти причини страждань дитини і впевнені в своїй здатності її виховати, як правило, виявляють більше турботи і підтримки.
Навпаки, батьки, які вважають, що дитина маніпулює ними, у важких ситуаціях схильні використовувати неефективні методи, проявляючи ворожість або потураючи дитині. Так само батьки, які не мають чітких переконань або погано розуміють особливості розвитку дитини, як правило, менш чутливі до її сигналів.
Зрештою, на манеру виховання сильно впливають особливості психіки батьків. Наприклад, батьки, які відчувають тривожність, схильні опікувати і надмірно захищати дитину. Для когнітивного, соціального та емоційного розвитку дітей молодшого віку важливо навчити їх адаптуватися до зовнішніх змін. Тому зайвий захист дитини може бути спробою батьків вберегти її від почуття неспокою і тривоги.
Соціокультурний контекст
Методи виховання також багато в чому залежать від соціокультурного контексту. Хоча загальноприйнятою нормою вважається демократичний стиль виховання, у якому зберігається баланс контролю і свободи дій дитини, він переважає не у всіх культурах і соціальних шарах. Більш того, він не завжди є оптимальним. Наприклад, у соціально неблагополучних регіонах у вихованні дітей корисніше застосовувати авторитарний стиль виховання з високим рівнем контролю і низьким рівнем свободи дитини. Авторитарний стиль, таким чином, знижує ризик небезпечної поведінки дитини.
Користь домашніх обов'язків для дітей
Виконання домашніх обов'язків розвиває у дітей багато навичок, необхідних для успішного дорослого життя. Молодші діти, виконуючи прості завдання (наприклад, складаючи одяг або заправляючи ліжко), розвивають координацію і навички моторики. Виконання домашніх обов'язків також підвищує здатність дитини слідувати інструкціям, а ще планувати і організовувати справи. Діти також вчаться керувати своїм часом.
У результаті дослідження, присвяченого звичкам навчання дітей, було встановлено, що у дітей, які регулярно виконували домашні обов'язки, успішність була вищою, ніж у їхніх однолітків.
Домашні обов'язки також допомагають дітям розвинути в собі почуття відповідальності. Вони не тільки вчаться виконувати роботу самостійно (що робить їх більш самостійними), їм прищеплюється почуття відповідальності за спільну справу і благополуччя всієї родини. Якщо дитина виконує поставлені перед нею завдання, вона розвиває почуття власної гідності і усвідомлює свій внесок у життя сім'ї.
Коли всю домашню роботу виконують батьки, дитина може відчувати себе залежною від них. Згодом вона починає чекати, що батьки будуть робити для неї все, що вона захоче.
Уміння подбати про себе і виконувати просту домашню роботу допомагає дітям стати більш самостійними. Так вони будуть краще готові до свободи, яка прийде, коли вони стануть старшими. Однак важливо розрізняти домашню роботу й елементарне вміння подбати про себе. Деякі діти вважають, що, якщо вони заправляють за собою ліжко і прибирають іграшки, або навіть чистять зуби, то вони вже виконують домашні обов'язки.
Проблему поглиблює одержимість дітей комп'ютерами і смартфонами. Вони ненавидять будь-які справи, які можуть на кілька хвилин відірвати їх від екрану. Дотримуйтеся правила: на першому місці завжди повинні бути заняття, пов'язані з доглядом за собою, виконанням домашніх обов'язків, доглядом за домашніми вихованцями і допомогою сім'ї. Якщо після цього у дитини залишається час, вона може використовувати його на розваги.
Серед батьків немає однозначної думки з приводу того, чи варто платити дитині за виконання домашніх обов'язків. Дитячі психологи стверджують, що діти повинні виконувати домашню роботу з тієї ж причини, що і дорослі - просто тому, що ця робота повинна бути виконана, а не тому, що за неї можна отримати винагороду. Якщо батьки вважають нормальним давати дитині кишенькові гроші, то це потрібно робити не за виконану роботу, а для того, щоб навчити розпоряджатися грошима. Дитина може зрозуміти цінність грошей, вартість різних речей, навчитися плануванню бюджету тощо.
Однак замість грошей за виконану домашню роботу діти повинні отримувати похвалу і подяку. Так вони повинні відчути гордість від того, що вони здатні виконувати роботу, свою самостійність і внесок в благополуччя сім'ї. Хвалити дитину потрібно після виконання роботи, часом можна обійтися короткими фразами: «Спасибі» або «Я пишаюся тобою». Постійна похвала позбавляє дитину ініціативи та особистої відповідальності за справу.
Іноді потрібно пояснити, за що саме ви хвалите дитину: «Мені подобається, що ти склав іграшки на свої місця», «Я пишаюся тим, що ти виконав роботу без нагадування», «У тебе вийшло акуратно заправити ліжко» тощо.
Найкраще давати дитині домашні обов'язки з раннього віку. З дошкільнятами можна робити це в ігровій формі: наприклад, запропонуйте дитині уявити себе татом чи мамою. Найменшим, можливо, буде потрібен певний час, щоб поспостерігати або потренуватися. Хвалити дитину потрібно за зусилля, які вона докладає, а не за якість виконаної роботи. Це стосується і дітей старшого віку, які освоюють нові обов'язки.
Для старших дітей і підлітків потрібен інший підхід, щоб привчити їх до відповідальності. Наприклад, можна провести сімейні збори. Заохочуйте дитину висловлювати свої пропозиції. Запитуйте її думку. Складіть список обов'язків для всіх членів сім'ї (і для дітей, і для батьків). Це послужить нагадуванням кожному, а також продемонструє, що внесок кожного в благополуччя сім'ї важливий. Коли дитина побачить, як багато всього батьки роблять вдома до і після роботи, це може стати для неї причиною задуматися.
Після того як ви затвердите план, використовуйте похвалу, коли дитина виконує свої обов'язки. Нагадуйте їй, якщо вона забуває їх виконувати. Іноді нагадувати доводиться кілька разів. До закінчення роботи дитина не повинна мати доступу до електронних пристроїв.
Знову ж таки, потрібно мотивувати дитину докладати зусилля. У цьому вам можуть допомогти два правила. Перше: коли дитина виконає роботу, вона може користуватися смартфоном і комп'ютером. Друге: дитина не повинна сидіти за комп'ютером або смартфоном весь свій вільний час. Час за екраном потрібно обмежити. Щоб дитина виконувала ці правила, не потрібно кричати на неї або її ображати. Зберігайте спокій і будьте послідовні.
Зрештою, домашні обов'язки повинні відповідати віку і рівню розвитку дитини. Дітям 2-3 років можна доручити прибирати за собою іграшки, складати одяг в кошик для прання, наповнювати миску кішки або собаки кормом. Діти 3-5 років можуть допомагати прибирати зі столу, поливати квіти, витирати пил. Діти молодшого шкільного віку (6-9 років) можуть підмітати підлогу або прибирати ліжко. Діти у віці 10-13 років можуть готувати їжу або виносити сміття. Діти від 14 років можуть розморожувати холодильник або прасувати одяг.
Ніколи не пізно допомогти дитині навчитися бути самостійною і відповідальною. У майбутньому вона тільки подякує вам за навички і якості, які ви їй прищепили. Вони дійсно важливі для щасливого й успішного життя.