Психологічна служба закладу

Сторінка практичного психолога

Картинки по запросу знак психологии

Вас консультує практичний психолог ЗДО № 395

Світлична Тетяна Миколаївна

    щосереди:  

  9.00 - 10.30

15.30 - 17.00

Увага! Карантин!

 

Установи та організації

Адреса, телефон,факс, електронна пошта

Особистий прийом

Служба у справах дітей по Київському району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради

м. Харків,

вул. Чернишевська, 55

(1 поверх)

7000385

7000342

7000421

Заступник начальника Управління – Начальник служби у справах дітей Київського району

Матвіїв Валентина Володимирівна

Зав. сектору

Зінченко Ірина Ігорівна (опіка)

Зав. сектору

Оганова Вікторія Василівна(профілактика)

Центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Київського району м. Харкова

м. Харків,

вул. Алчевських, 5

7005288

7005285

Директор

Сотнікова Людмила Петрівна

Психолог

Нурєєва Олена Станіславівна

Київський ВП ГУ НП в Харківській області

 

 

м. Харків,

вул. Алчевських, 49

705-99-14

700-43-04

705-99-77

097-940-77-52

 

Начальник Київського ВП ГУ НП

в Харківській області

Коцар Олександр Миколайович

Начальник сектору превенції патрульної поліції Київського ВП ГУ НП в Харківській області

Макаренко Ігор Вікторович

Заступник начальника сектору превенції Київського ВП ГУНП в Харківській області

Коновалов Артемій Володимирович

 Старший інспектор сектору ювенальної превенції Київського ВП ГУ НП в Харківській області

Донець Валерія Павлівна

Комітет у справах сім`ї, молоді та спорту Київського району м. Харкова

м. Харків,

вул. Чернишевська, 55

(4 поверх)

7252038

7252035

Начальник комітету у справах сім`ї, молоді та спорту Київського району м. Харкова

Різник Володимир Едуардович

Шумак Людмила Вікторівна

КЗОЗ «Обласний наркологічний диспансер»

Наркологічний кабінет Київського району

вул. Халтуріна, 18-А

7381324

Лікар-нарколог Київського району

Гапонов Володимир Владиславович

                

ТЕЛЕФОНИ ДОВІРИ

Телефон довіри

Департаменту освіти Харківської міської ради

(з 08.00 до 22.00)

764 22 39

Телефон довіри у Харкові

(19.00 – 07.00 – щоночі)

(057) 759 76 76

Всеукраїнський телефон довіри

з питань ВІЛ/СНІДУ

8 800 500 45 10

Телефон довіри

для сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах, а також сімей вимушених переселенців з зони АТО

705 04 69

Телефон довіри

щодо запобіганню домашньому насильству

705 26 42

Телефон довіри МВС

044 254 75 75

Головне управління Національної поліції в області

705 93 33

Громадське об’єднання

«Здорова родина – щаслива дитина»

050 406 89 12

Харківське відділення Всеукраїнського благодійного фонду допомоги жертвам насилля

067 572 30 09

Національна «гаряча лінія» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації

0 800 500 335

(безкоштовно зі стаціонарних телефонів на всій території України)

386

(безкоштовно з мобільних телефонів)

«Дитяча гаряча лінія» з захисту прав дітей

0 800 500 225

(безкоштовно зі стаціонарних телефонів на всій території України)

116 111

(з мобільного, для абонентів

КиївСтар та Лайфселл)

 
Учасники освітнього процесу для вирішення питань, що стосуються збереження життя та здоров'я дітей, а також захисту прав та інтересів дитини можуть звертатися до громадського інспектора з охорони прав дитиниства Іванової К.С.

 

Мотиваційна готовність дитини до школи

УВАГА! ПЕРШОКЛАСНИК!!!

                    Наприкінці дошкільного періоду дитина починає усві­домлювати своє становище як таке, що не відповідає її можливостям, її вже не задовольняють доступні у грі засо­би, що наближають до життя дорослих. Психологічно дитина переростає гру, хоч ще довго вона не втрачає для неї своєї цінності. Одночасно у дошкільника з'являється ба­жання стати учнем, навчатися, а становище школяра зда­ється певним щаблем до дорослості. Вона починає усвідом­лювати навчання як відповідальну справу, до якої всі став­ляться з повагою, як засіб досягнення нового становища, подолання меж дитинства. Навчання приваблює дитину своєю значущістю не лише для неї, а й для оточуючих. На­віть любов до свого дошкільного закладу, ровесників і вихователів не відмежовує старших дошкільників від праг­нення перейти до школи. Дітей цікавлять і деякі зовнішні аспекти шкільного життя, виконання учнівських обов'яз­ків, учнівське приладдя.

                  Прагнення ввійти у світ дорослих у новому статусі не єдина причина для позитивної налаштованості на майбут­нє навчання. Не менш важливу роль відіграє і пізнавальна активність, яка наприкінці дошкільного віку досягає ви­сокого рівня розвитку. Для задоволення пізнавальних ін­тересів дитини вже недостатніми виявляються типові для дошкільника види діяльності. Нею керує потреба спеціаль­ного навчання, бажання пізнати невідоме, розібратися у складному, опанувати нові уміння. Як свідчать практика і спеціальні дослідження, найбільших труднощів у початко­вій школі зазнають діти, в яких не розвинена пізнавальна спрямованість, не сформована звичка думати, розв'язувати завдання, шукати нове, а зовсім не ті, кому бракує знань.

 

 

Як правильно підготувати дитину раннього

віку до вступу в дитячий садок?

1. Передусім слід організувати життя дитини в сім'ї відповідно до режиму дня, якого дотримуються в дошкільному навчальному закладі.
2. Готуючись до дитячого садка, докладно розкажіть малюку, що вдень він буде ходити до дитячого садка, а ввечері ви разом з ним будете займатися вдома цікавими справами.
3. Варто зацікавити сина чи доньку дитячим садком, викликати бажання йти туди. Для цього під час прогулянок покажіть будівлю дошкільного навчального закладу, ігрові майданчики; разом поспостерігайте за грою дітей, розкажіть про їхнє життя в садочку. Не можна дитину залякувати садком, погрожувати: «Не слухатимеш – віддам у садочок». Це викличе страх перед дошкільним закладом і, безумовно, погіршить стан дитини в період звикання до незнайомого оточення. Навпаки, слід викликати бажання в неї ходити до садка: «Якщо слухатимеш, не плакатимеш, то підеш у дитячий садок». Про вступ до садка треба говорити в сім'ї як про радісну, очікувану подію.
4. Ідучи будь-куди, завжди розповідайте малюкові, що буде, коли ви повернетесь, щоб у нього була впевненість в тому, що він потрібен вам!
5. Навчайте дитину вдома всіх необхідних навичок самообслуговування та взаємодії. Дитина значно легше пристосується до умов суспільного виховання, якщо в сім'ї вона оволодіє елементарними навичками самостійності. Іноді, прагнучи зекономити час, батьки поспішають самі вдягнути, нагодувати дитину, чим стримують формування в неї необхідних умінь. Так діти, звикнувши до надмірної опіки, у яслах почуваються безпорадними і самотніми.
6. Обираючи дитячий садок, звертайте увагу на вихователів. Чи хочете ви щодень приводити сюди свою дитину? Якщо так, робіть це впевнено.
Щоб полегшити звикання, познайомте сина чи доньку з майбутнім вихователем, поговоріть з ним так, щоб дитина чула про те, що ваш малюк уже підріс і ходитиме до ясел, де про дітей піклується добра вихователька, яка гуляє і грається з ними. Слід викликати в дитини позитивні спогади про відвідування дошкільного закладу, бажання швидше підрости і піти в садочок.
7. Збираючись вести малюка до дитячого садка, домовтеся з вихователем, що певний час відвідуватимете його разом з дитиною, проте дослухайтеся до рекомендацій вихователя щодо цього.
 

            Як допомогти дитині пережити період адаптації?

1.       В перші дні перебування в дитячому садку залишайте дитину на 2-3 години, поступово збільшуючи час знаходження в дитсадку. Не запізнюйтесь, хоча б у перші дні забирайте дитину вчасно.

2.       Не поспішайте відразу забрати дитину додому. Побудьте з дитиною на ігровому майданчику, разом подивіться, як гуляють діти, чим займаються, як спілкуються один з одним та вихователем.

3.       Відводячи малюка до дитячого садка, дайте йому улюблену іграшку, сказавши при цьому: «Якщо ти захочеш, щоб я про тебе подумала, візьми і притисни її до себе. І я відразу про тебе подумаю». Ілюзія керування батьками дуже важлива для малюка. Вона знижує реакцію стресу на нову ситуацію. Нехай іграшка ходить із дитиною кожен день і знайомиться з іншими, розпитуйте, що з іграшкою сталося в дитячому садку. Хто з нею дружить, хто ображав, чи не було їй сумно. Таким чином ви багато дізнаєтеся про те, як ваша дитина звикає до садочка.

4.       Пограйтесь з дитиною домашніми іграшками в дитячий садок, де якась з них буде самою дитиною. Поспостерігайте, що робить ця іграшка, що говорить, допоможіть разом з дитиною знайти їй друзів і вирішіть проблеми дитини через неї, орієнтуючи гру на позитивні результати.

5.       Не хвилюйтесь і не показуйте своє хвилювання дитині. Не забувайте надавати дитині емоційну підтримку і показувати значимість для вас її нового статусу.

6.       Утримуйтесь від шумних масових вистав, аби зменшити емоційне навантаження.

7.       Частіше говоріть дитині про свої почуття і проявляйте їх.

8.       Завжди знаходьте час вислухати, що непокоїть вашу дитину, які у неї труднощі, чого вона досягла.

9.       Створіть спокійний, безконфліктний клімат для дитини в сім'ї та оптимальний режим дня. Оберігайте нервову систему дитини!

10.     Повідомте вихователів про особливі звички дитини, що вона любить, що ні, які має захоплення.

11.     Придумайте ритуал «прощання» й зустрічайте дитину з посмішкою.

12.     Дитина має відчувати повне розуміння між батьками та вихователями, тоді вона швидше звикає. Ніколи не з’ясовуйте відносин з вихователем (щоб не трапилось!) у присутності дитини.

13.     Відвідувати дитячий садок дитині треба лише здоровою.

14.     Найголовніше — почувайтеся компетентними батьками, тобто вірте, що з будь-якою складною ситуацією можна справитись, якщо її вирішувати, а не відкладати!

Головною умовою успішної адаптації дитини до дитячого садочка є єдність вимог до малюка в сім'ї та дитсадку.

Спрогнозувати  адаптацію дитини до умов дошкільного навчального закладу допоможе наступна анкета.

Анкета для батьків

1.       Чи легко розсмішити Вашу дитину?

2.       Чи часто вона капризує? Не частіше, ніж 1-2 рази на тиж¬день?

3.       Чи спокійно лягає спати?

4.       Чи все їсть, чи не капризує під час годування?

5.       Чи є у Вашої дитини друзі, які добре ставляться до неї, охоче граються?

6.       Чи часто Ваша дитина виходить із себе?

7.       Чи завжди треба приглядати за нею?

8.       Чи  не страждає Ваша дитина на енурез?

9.       Чи немає у Вашої дитини шкідливих звичок?

10.     Чи можна дитину залишити саму на недовгий час, знаючи, що, вона не розплачеться так, наче її покинули назавжди?

11.     Чи добре малюк поводить себе з однолітками, чи не потребує від Вас підтримки?

12.     Чи немає у Вашого малюка якихось незначних страхів?

            Відповіді позитивного характеру на 7-12 запитань дають змогу прогнозувати успішну адаптацію дитини до умов дошкільного закладу.

 

Готовність до навчання у школі дітей дошкільного віку

Майже всі діти 6-рiчного вiку готовi до навчання, хочуть iти до школи, у багатьох, однак переважає зовнiшня мотивацiя: „В мене буде портфель”, „Я пiду з букетом квiтiв” та iн. Саме в цьому прагненнi закорiненi можливостi подолання кризи шести рокiв, адже вступ до школи засвiдчує перехiд до нової суспiльнозначущої та суспiльнооцiнюваної дiяльностi навчання. Дуже важливо, щоб цi змiни у життi дитини узгоджувалися з її внутрiшньою потребою.Успiшний розвиток особистостi, ефективнiсть навчання дитини багато в чомузалежить вiд того, наскiльки правильно враховується рiвень пiдготовки її до школи.Загалом, готовнiсть дитини до навчання у школi передбачає iнтелектуальну,особистiсну та соцiально-психологiчну, вольову складовi.

Iнтелектуальна готовнiсть дошкiльника до навчання у школi. Тривалий часрiвень iнтелектуального розвитку дитини визначали за кiлькiстю виявлених у неї знань, обсягом її розумового інструментарію про який свiдчить передусiмсловниковий запас. Однак таких показникiв недостатньо. На думку А. Усовоїдошкiльник мусить мати вясокий рiвень научуваностi — вмiння виокремитинавчальне завдання та перетворити його на самостiйну мету пiзнавальної дiяльностi.Це передбачає володiння допитливiстю й спостережливiстю, здатнiстю дивуватися та шукати причини виявленої новизни.Проте не всi дошкільники iнтелектуально готовi до навчання в школi, причиною чого є обмеженiсть їхніх iнтелектуальних вражень та iнтересiв. Однак вони швидко виконують найпростiшi навчальнi завдання, якщо їх перевести в практичну площину або гру. Загалом, такi дiти потребують особливої увагипедагогiв.

Особистісна та соціально-психологічна готовність дошкільника до навчання у школі. Підготовка дитини до школи передбачає формування у неї готовності до прийняття нової соціальної ролі — школяра, що виражається у серйозному ставлення до школи, до навчальної дiяльностi та вчителя.Як правило, старшi дошкiльнята вiдчувають великий потяг до школи. Часто їх приваблює зовнішній аспект шкiлького життя. Але це не найголовніший мотив. Бiльшiсть iз них прагне учитися. До учiння вони ставляться як до дуже серйозного завдання ( „навчуся писати”, „навчуся читати”). Якщо дошкiльник не готовий прийняти соцiальну позицiю школяра, то навiть за наявностi необхiдних умiнь i навичок, високого рiвня iнтелектуального розвитку йому буде важко адаптуватися до шкiльного життя. Є дiти, якi взагалi не хочуть iти до школи. Причиною такого ставлення, як правило, є помилкове виховання дошкiльникiв. Виникнення позитивного ставлення дитини до школи часто пов’язане з способом подання дорослими iнформацiї про неї. Важливо, щоб вiдомостi, якi дiти отримують зi слiв дорослих про школу, були не тільки зрозумiлими, а й доступними для усвiдомлення дитини. Особистiсна та соцiально-психологiчна готовнiсть до школи передбачає сформованiсть у дiтей навикiв спiлкування i взаємодії з ровесниками й дорослими.

Вольова готовність дошкiльника до навчання у школі. Пiд кiнець дошкiльного вiку в дошкiльника вже сформованi основнi елементи вольові дії —внутрiшньовольові зусилля, необхiдні для виконання певної діяльності. Дошкільникздатен поставити мету, прийняти рiшення, окреслити план дiй, виконати його,виявити зусилля для подолання перешкод, оцiнити результат своїх дії. За твердженням психологів, якi дослiджували волю у дiтей, у дошкiльному вiцi вони успішнiше досягають мети за наявностi ігрових мотивацій, коли їх поведiнку оцiнюють однолiтки (командна гра).Про вольову готовнiсть дошкiльників свiдчать високий рiвень довiльностi їхнiх рухiв i поведiнки. Довiльність рухiв виявляється у письмi, правильномувикористаннi навчального приладдя, пiдтриманнi порядку на письмовому столi,партi, у портфелi. Довiльнiсть поведiнки також проявляється у навмисному заучуваннi вiршiв, можливості побороти певне бажання, вiдмовитися від гри зарадиiншої справи, наприклад, допомогти мамі. Здатнiсть пiдкорити свою поведiнку поставленiй метi має важливе значення для майбутнього школяра. Вольова готовність передбачає здатнiсть стримувати свої iмпульсивнi дiї, зосереджуватися на виконуваному завданнi, слуханні мови старшого тощо.

Отже, важливим етапом у дітей дошкільного віку є перехід з дитячого садка до школи, тобто дитина повинна бути готовою до навчання в школі.За даними психолого-педагогічної науки, успішне навчання у школі можливе лише за умови, що на момент вступу до неї дитина набула відповідного особистісного, інтелектуального та фізичного розвитку, який забезпечує її психологічну готовність до школи. Отже, основою всього розвитку дошкільного періоду є психологічна готовність дитини до школи. Вступивши до школи, дитина посідає нову соціальну позицію – школяра. Дуже важливим є мотивація дитини зайняти цю позицію. Для її ефективного формування необхідно підтримувати бажання малюка "бути таким, як дорослий". Необхідно завчасно ознайомити дитину із соціальною функцією школи та їїрежимом, учбовими предметами, що їх вивчають у школі. Необхідно акцентувати увагу дитини на привабливих сторонах позиції школяра, що відкривають для нього як нові права, що "прирівнюють" його у дечому до дорослих, так і нові обов'язки, не завжди приємні, зміст яких повинен виступати для неї як ще одне свідоцтво наближення до позиції дорослого.

 

(психічного) насильства нерідко бувають шкірні висипання, алергійна патологія, виразка шлунка, під час сексуального насильства - непояснений (якщо ніяких захворювань органів черевної порожнини і малого таза не виявляється) біль внизу живота. Часто в дітей розвиваються такі нервово-психічні захворювання, як тики, заїкуватість, енурез (нетримання сечі), енкопрез (нетримання калу), деякі діти повторно потрапляють у відділення невідкладної допомоги з приводу випадкових травм, отруєнь.

Психічні особливості дітей, які постраждали від насильства

Практично всі діти, що постраждали від жорстокого поводження і зневажливого ставлення, пережили психічну травму, в результаті чого вони розвиваються з визначеними особистісними, емоційними і поведінковими особливостями, що негативно впливає на їхнє подальше життя.

Діти, що зазнали різного роду насильства, самі стають агресивними, що найчастіше виливається на більш слабких: молодших за віком дітей, на тварин. Часто їхня агресивність виявляється в грі, часом спалахи їхнього гніву не мають видимої причини.

Деякі з них, навпроти, надмірно пасивні, не можуть себе за­хистити. І в тому, і в іншому випадку порушується контакт, спілкування з однолітками. У занедбаних, емоційно депривованих дітей прагнення будь-яким шляхом привернути до себе увагу іноді виявляється у вигляді зухвалого, ексцентричного поводження.

Діти, що пережили сексуальне насильство, здобувають невластиві віку пізнання про сексуальні стосунки, що проявляється в їхній поведінці, в іграх з іншими дітьми чи з іграшками. Навіть маленькі діти, які не досягли шкільного віку, які постраждали від сексуального насильства, згодом самі можуть стати ініціаторами розпусних дій і втягувати в них велике число учасників.

Найбільш універсальною і важкою реакцією на будь-яке, а не тільки сексуальне насильство, є низька самооцінка, що сприяє збереженню і закріпленню психологічних порушень, пов'язаних з насильством. Особистість з низькою самооцінкою переживає почуття провини, сорому.

Для неї характерна постійна переконаність у власній неповноцінності, у тому, що "ти гірше всіх". Унаслідок цього дитині важко домогтися поваги оточуючих, успіху, спілкування її з однолітками ускладнені.

Серед цих дітей, спостерігаються часті депресії, навіть у дорослому віці. Це виявляється в приступах занепокоєння, безпричинної туги, почуття самітності, порушеннях сну. У старшому віці у підлітків, можуть спостерігатися спроби покінчити з собою чи завершені самогубства.

Почуваючи себе нещасливими, знедоленими, пристосовуючись до ненормальних умов існування, намагаючись знайти вихід з положення, що створилося, вони і самі можуть стати шантажистами. Це, зокрема, стосується сексуального насильства, коли в обмін на обіцянку зберігати таємницю і не ламати звичного сімейного життя, діти вимагають у дорослих ґвалтівників гроші, солодощі, подарунки.

Соціальні наслідки жорстокого поводження з дітьми

Можна виділити два наслідки, що виявляються одночасно: шкода для жертви і для суспільства.

Діти, що пережили будь-який вид насильства, відчувають труднощі соціалізації: у них порушені зв'язки з дорослими, немає відповідних навичок спілкування з однолітками, вони не мають достатнього рівня знань і ерудиції, щоб завоювати авторитет у школі тощо. Рішення своїх проблем діти - жертви насильства - часто знаходять у кримінальному, асоціальному середовищі, а це часто сполучено з формуванням у них пристрасті до алкоголю, наркотиків, вони починають красти і здійснювати інші протиправні дії.

Дівчинки нерідко починають займатися проституцією, у хлопчиків може порушуватися статева орієнтація. І ті й інші згодом відчувають труднощі у разі створення власної родини, вони не можуть дати своїм дітям досить тепла, оскільки не вирішені їхні власні емоційні проблеми.

Як говорилося вище, будь-який вид насильства формує у дітей і підлітків такі особистісні і поведінкові особливості, які роблять їх малопривабливими і навіть небезпечними для суспільства.

Які ж суспільні втрати від насильства над дітьми? Це, насамперед, утрати людського життя в результаті вбивств дітей і підлітків, їхніх самогубств, це втрата в їхній особі продуктивних членів суспільства внаслідок порушення їх психічного і фізичного здоров'я, низького освітнього і професійного рівня, кримінальної поведінки. Це втрата в їхній особі батьків, здатних виховати здорових у фізичному і моральному відношенні дітей. Нарешті, це відтворення жорстокості в суспільстві, оскільки колишні жертви самі часто стають ґвалтівниками.

 

За матеріалами: Збірка інформаційних матеріалів та нормативно-правових актів з питань попередження насильства в сім'ї, зокрема над дітьми / Уклад. Журавель Т.В. - К.: Видавничий дім «Калита», 2005. - С. 10-16

 

Комп’ютер і дитина. Які небезпеки чекають на неї в інтернеті.
XXI століття - час нових підходів у розвитку й вихованні дітей. Сучасні діти значно інтелектуально розвиненіші, ніж їхні однолітки 7-10 років тому, а їхні батьки зовсім не беруть до уваги емоційного віку і фізіологічного стану своїх малюків. У результаті — діти вправно читають англійською, годинами сидять біля комп'ютера, але страждають на десятки фобій і фізично слабкі. Сучасні технології, безперечно, корисні. Проте у багатьох батьків складається враження, що веб-камера не гірше за матусю доглядає за дитиною, а віртуальний репетитор може замінити реального викладача та вихователя під час формування інтелекту дитини. Водночас тривога навчених життям бабусь і мам цілком обґрунтована: без «тонкого» дисплея перед очима і hands-free у вухах дитина набагато краще збереже зір, слух, фізичне та психічне здоров'я ля багатьох батьків актуальне запитання: коли найкраще знайомити дитину з комп'ютером? Щодо цього існує безліч думок. Більшість фахівців стверджують, що ази комп'ютерної техніки можна опановувати не раніше 8—9 років. Водночас у багатьох школах започатковано експериментальну програму «Сходинки до інформатики», яку викладають із першого класу, тобто із шестирічного віку. Схиляємося до думки, що доцільніше робити це саме з першого класу, під керівництвом фахівця, у чітко відведений проміжок часу, у продуманій системі подання знань — це краще, ніж удома, із друзями, без батьків, не контhолюючи часу. Починати треба дуже обережно: перші сеанси за комп'ютером не повинні перевищувати для дітей 6—7 років — 15 хвилин, для підлітків (12—15 років) — півгодини. Щомісяця час роботи за монітором можна подовжувати на 5—10 хвилин, доводячи до максимум 1,5—2 годин на день для дітей підліткового віку. Оптимальний графік для дитини: 15—30 хвилин роботи (залежно від віку) та 10-хвилинна перерва (краще погуляти надворі, погратися з однолітками, зробити гімнастику, поратися по господарству, а не сидіти перед телевізором чи із книжкою). Краще, коли дитина працює за комп'ютером під наглядом дорослих, які чітко обмежують час її перебування перед монітором.
Придбавши комп'ютера, батьки постають перед не менш актуальним питанням — де його поставити? Фахівці вважають, що бажано — не в дитячій кімнаті, навіть якщо це подарунок дитині. Такий прилад може порушити гармонію простору дитячої кімнати. Крім того, звикнувши до Інтернету, дитина може потайки вмикати комп'ютер уночі або засиджуватись перед ним до ранку...
Зупинімося детальніше на взаємодії дитини з Інтернетом. За даними багатьох досліджень, сьогодні в Україні понад 200 тисяч дітей віком від 5 до 18 років користуються Інтернетом, і щороку ця цифра зростає приблизно на 30 %. Але лише близько 15 % батьків цікавляться, з якою саме інформацією працює дитина, а про способи захисту від небажаної для дітей інформації в Інтернеті знає тільки половина з них. Непоінформованість дорослих, безумовно, тільки на руку тим, хто хоче і знає, як скористатися дитячою довірливістю. Це просто, адже всесвітня павутина — саме те місце, де разом з анонімністю можна позбутися батьківського контролю й відверто поговорити про наболіле. Інтернет-хижаки виходять на контакти з дітьми у чатах, у програмах обміну миттєвими повідомленнями, через електронну пошту. Прихильністю, увагою, добротою, а часом і подарунками — спокусити жертву досить легко. Знайшовши по той бік екрана невидимого друга, підліток (та й дорослий також!) може поскаржитися на свою тяжку долю, називати «імена, паролі і явки» — тобто місце роботи, домашню адресу, свої й чужі звички, суму кишенькових грошей, кількість побутової техніки вдома... Наступний етап — зустріч «у реалі», яка може мати найнесподіваніші наслідки. Саме про це — про результати інтернет-сповідей — діти та дорослі найчастіше забувають. Частково спілкування з негативними сайтами «забезпечують» комп'ютерні клуби, кількість яких щороку зростає. Батьки вважають, що якщо дитина сидить під наглядом дорослих у клубі, це краще, ніж якби вона випивала, лихословила чи палила у дворі. А в Інтернеті, на думку батьків, школяр може отримати не тільки більше інформації про Д 
шкідливі звички, а і знайти людей, які його в цьому підтримають! Так батьки заспокоюють себе. І якщо вдома ще можуть, наприклад, переглянути список відвіданих сайтів або отриманих листів, повідомлень, картинок, то у місцях масового доступу, тобто комп'ютерних клубах, Інтернет-кафе, адміністратори рідко звертають увагу на те, які сторінки відвідують діти, в якому спілкуються чаті, як реагують на це спілкування. Навіть на найбезневинніших, здавалося б, інтернет-ресурсах на дитину чатують безліч небезпек. Наприклад, у «рекламному вікні» може з'явитися фотографія оголеного тіла або ще більш відвертої сцени. Татам і мамам кібер-дитини варто заздалегідь розповісти їй про те, на що можна натрапити у Всесвітньому павутинні. Поясніть їй, що в Інтернеті існують темні закутки, дивні незнайомці й лиховісні кубла, де «гуляти» дуже небезпечно. Ознайомте її із правилами безпеки у віртуальному світі. Буде краще, якщо з дитиною до 10—12 років в Інтернет-прогулянку вирушить хтось зі старших. Нехай дитина сидить за клавіатурою і вчиться користуватися технікою, головне — щоб ви контролювали весь маршрут її «подорожей». Якщо дитина сидить в Інтернеті сама, слід подумати про вибір програм фільтрації. Якщо дитина користується електронною поштою, зареєструйте для неї не одну, а кілька скриньок. Особисту зазвичай створюють на сервері свого провайдера — тільки для листування із друзями. Другу — на безплатному поштовому сервері. Цією адресою можна користуватися для реєстрації в онлайнових іграх, на форумах, для участі в дитячих віртуальних конкурсах. У багатьох поштових програм є вмонтовані фільтри, які захистять поштову скриньку дитини від спаму. Якщо спам усе ж потрапляє в поштову скриньку малюка, поясніть йому, що відповідати на такі повідомлення не можна в жодному разі! Будь-яка відповідь стане сигналом — адреса актуальна, діє, і потік листів зросте у кілька разів. Навчіть дитину видаляти небажані повідомлення і вносити зворотну адресу у спам-фільтр. Зверніть увагу дитини на те, що не можна відкривати вкладених файлів, які приходять із незнайомих адрес. Заражений вірусом файл може прийти навіть від друга, якщо той його не перевірив. Якщо ваш маленький комп'ютерний геній знатиме, що віруси здатні знищити все, що є в комп'ютері, зокрема його улюблені ігри, малюнки й фотографії, — він стане обережним... Ніщо не вабить так дітей, як віртуальна реальність! Саме там вони стають всемогутніми героями. Тому спробуйте укласти з дитиною договір, який можна повісити біля комп'ютера. У договорі (у жартівливій формі) дитина має пообіцяти, що користуватиметься комп'ютером тільки після уроків і не більше, наприклад, двох годин на день. Відповідний годинник (згодиться навіть кухонний) фіксуватиме дотримання цієї угоди.
Ігри, які нині продаються в Україні, практично не мають жодних вікових градацій. Дуже часто в потоку піратських копій трапляються «негативні» ігри. Батькам слід звернути увагу на ті з них, де багато крові, насильства і вбивств, і заборонити дітям гратися в них. Якщо батьки не хочуть, щоб їхні діти деградували, ставали агресивними, озлобленими, ненавиділи увесь світ, треба купувати ігри на логічне мислення, стратегії, які сприяють розумовому розвитку. На жаль, багато дітей замінюють живе спілкування та ігри на спілкування у різноманітних чатах, форумах тощо. Статистика підтверджує, що багато віртуальних «друзів», які видають себе за дітей, — насправді лихі й підступні дорослі. Щорічно близько 30 % юних користувачів мережі зазнають домагань педофілів. Зловмисники використовують стандартні прийоми, які завжди спрацьовують: видають себе за героїв мультиків, надсилають посилання на «дитячий ресурс із веселими картинками» або пропонують зустрітися... Категорично забороняйте дитині публікувати в Інтернеті й повідомляти будь-кому свою домашню адресу, телефон, вік, справжнє прізвище, ім'я та надсилати незнайомцям свої фотографії. Краще хай вона буде в мережі Карлсоном, Мумій-Троллем, ким завгодно! Підтримуйте цей образ, поки дитина перебуває в Інтернеті, але не забувайте виходити з нього, вимикаючи комп'ютер... 
За даними Інтернет-досліджень, 9 із 10 дітей віком від 8 до 15 років натрапляють в Інтернеті на порнографію, близько 17 % регулярно зазирають на заборонені сайти, а приблизно 5,5 % готові втілити побачене там у життя... У мережі можна знайти і пропаганду насильства, фашизму й садизму. Дитині можуть розповісти, які приємні на смак наркотики, які незабутні відчуття викликає алкоголь і як виготовити саморобну бомбу. Тому батьки мають надзвичайно відповідально ставитися до перебування своїх дітей у Мережі, пояснювати наслідки негативної інформації, вчити дитину протистояти привабливим пропозиціям, робити обдумані висновки. Особливо актуальна проблема комп'ютерної залежності. Зокрема, за даними американських фахівців, маленькі пацієнти з таким діагнозом проводять за комп'ютером 16—18 годин на добу. Діти скаржаться на бажання якнайшвидше увійти в Інтернет — щойно прокинувшись або повернувшись зі школи. Якщо вони не можуть цього зробити, то впадають у стан пригніченості й депресії. Найбільш схильні до цього захворювання діти від 14 до 19 років. І тоді доводиться залучати до лікувальної допомоги психіатричну службу. Але правила створено, щоб їх порушувати. Безперечно, будь-яка дитина, коли дорослішає, шукає можливості безконтрольно сидіти в Інтернеті. Саме тому батьки мають привчити своє чадо до розумного використання Інтернет-ресурсів ще до того, як підліток зможе обходити виставлені батьками фільтри для небажаної інформації.
Варто пам'ятати: 1. Доцільніше знайомити дитину з комп'ютером під керівництвом фахівця, у чітко визначений проміжок часу, за продуманою системою викладання — це краще, ніж удома, із друзями, без батьків, без контролю часу.
2. Перші сеанси за комп'ютером не мають перевищувати: для дітей 6—7 років — 15 хвилин, для підлітків (12—15 років) — півгодини.
3. Оптимальний графік роботи з комп'ютером для дитини: 15—30 хвилин роботи (залежно від віку) і 10-хвилинна перерва.
4. Ставити комп'ютер бажано не в дитячій кімнаті.
5. Батькам необхідно цікавитися, з якою саме інформацією працює дитина в Інтернеті.
6. Краще, якщо з дитиною до 10—12 років в Інтернет-прогулянку вирушить хтось із дорослих.
7. Батькам варто заздалегідь розповісти дитині про те, із чим можна зіштовхнутися у всесвітньому павутинні.
8. Якщо дитина користується електронною поштою, зареєструйте для неї не одну, а кілька скриньок.
9. Категорично забороняйте дитині публікувати в Інтернеті й повідомляти будь-кому свою домашню адресу, телефон, вік, справжнє прізвище, ім'я й пересилати незнайомцям свої фотографії.
10. Батькам слід звернути увагу на комп'ютерні ігри, в яких багато крові, насильства і вбивств, і жорстко заборонити гратися в них дітям. 11. Батьки мають вчити дітей протистояти привабливим пропозиціям в Інтернеті, робити обмірковані висновки, при потребі радитися з дорослими.
12. Необхідно проговорювати з дітьми проблему комп'ютерної залежності, вчити їх самостійно обмежувати свій час у Мережі і взагалі перед комп'ютером.
13. І наостанок. Батьки мусять завжди пам'ятати: Інтернет ніколи не замінить дитині дім і сім'ю, радість спілкування з батьками та однолітками, тому обмеження, що гарантують безпеку, мають бути не у батьківських заборонах, а у дитини в голові.
  
                                                                                                                                                Психолог, червень 22-23 (358-359) 2009